У життєвих десятиліттях – і мудрість, і сум, і радість
Добавив: putyla8
Коментарів: 0
Добавлено: 6-08-2018, 10:02
Переглядів: 83

   Її життя – то немов полотно, зіткане з рішень, вчинків, поглядів та переконань. І лише в старості, оглядаючись на прожиті літа, 91-річна Настасія Павлівна ГРИГОРЯК із Розтоків робить особливі висновки. Ой, стільки пережила, що на сюжет цілої мелодрами б вистачило. Це тепер здається, що вона робила неможливе, а тоді – час просто вимагав діяти швидко і ніколи було навіть себе жаліти.

В 16 років стала опікуном трьох дітей

   В 16 років за два тижні Настасія похоронила обох батьків та брата. Їх підкосив смертельний тиф. А на руках у дівчини-підлітка залишилися два молодші брати та сестра – дев’ятирічний Онуфрій, шестирічний Михайло і чотирирічна Параска. Діти були зовсім малі, тому надовго залишати їх самих Настасія не могла. Однак мусила ходити в найми до людей, щоб заробити для них шматок хліба. Мали осиротілі діти й корівку-годувальницю. На неї також у людей заробляли по вереті сіна, бо свого сінокосу не мали.

   Вдень напрацюється дівчина так, що ледве ноги додому волочить. А там на неї чекають голодні діти (бо вона була для них другою мамою). Поки по хаті порається – ніч застане. Але спати ніколи, сідала біля лампи вишивати. Брала у людей замовлення на рушники, жіночі та чоловічі сорочки. В осиротілому домі жодна копійка не була зайвою. Отак не встигне й заснути, а вже півні на новий день виспівують.

   Коли менші попідростали, утворилися колгоспи і вони разом з Настасією обробляли ланки. Було тяжко, але ніхто не уникав роботи. А Настасія не поспішала влаштовувати особисте життя, поки брати та сестра не подорослішали. Вони все життя відчувала за них свою відповідальність. Можливо, тому була готова до труднощів сімейного життя, як ніхто інший.

По дощечці – на власний дім

   Коли дівчина вийшла заміж за місцевого парубка, здавалося б, життя почало налагоджуватись. Брати служили в армії, сестра виросла. Але біда прийшла з іншої сторони. Тільки почали господарювати, як чергове підняття води в Черемоші залило присадибу та підійшло впритул до домівки. Мусило молоде подружжя перебиратися подалі від берега та заново будуватися.

- По дощечці ми збирали на стіни, - згадує нині сивочола бабуся, - бувало, що бігла до річки, коли дараби пливли і просила у них якогось круглячка. Як совісні люди траплялися, то скидали пенька, якого я скеровувала до берега. А ввечері вже тягнула додому. Тричі писала заяву до керівництва місцевого колгоспу, щоб виділили матеріалу на підлогу, та дарма. Усе дорікали, що не працюю в колгоспі, а як я могла? На руках були малі діти. Правда, потім таки довелося йти разом з дітьми, яких лишала на межі, поки сапала чи копала.

Не ділила роботу на чоловічу та жіночу

   Практично уся хатня робота трималася на Настасії, бо чоловік працював у лісі, тому вдома бував лише по неділях. Взагалі, по житті він виконував найтяжчі роботи, певний період заготовляв каміння на дороги, підпірні стінки та кашиці. А одного разу замість чоловіка довелося попрацювати дружині. Вийшло це так. Він попередив свого начальника, що наступного дня не вийде на роботу. Але той у свою чергу забув попередити усіх водіїв вантажівок, які цього дня мали їхати за камінням. Тому коли біля дому з’явився вантажний автомобіль, який щосили сигналив, Настасію це спантеличило. Вона намагалася пояснити ситуацію, але водій сказав, що його простій вирахують з зарплати її чоловіка. Жінка не могла так ризикувати сімейним бюджетом, тому закотила рукави та й заходилася кидати на машину каміння.

   - Першу машину я вантажила спересердя, - згадує тепер уже з посмішкою Настасія Павлівна, - тому швидко вправилася. Коли ж під’їхала друга, діватися було нікуди, мусила й ту відправити повною. Але як під’їхала третя машина, то її я вантажила, уже трохи не плачучи. Повернулася звідти додому, не чуючи рук-ніг. Впала пластом на поріг та й сиджу. А тут сусідка у двір заходить та й каже: «Йой, як вам добре, сидите собі». Я навіть тоді не мала сили сперечатися з нею, лиш подумала: «Якби ти так поробила, як я, то певно уже лежала б».

   Отак ціною власного здоров’я Настасія вберегла чоловікову зарплату. А стимулу для цього у неї було достатньо, бо підростало семеро дітей (двоє померли у ранньому віці). У воєнні роки вона так надивилася в благальні голодні дитячі оченята, що нелюдськими зусиллями старалася разом з чоловіком, щоб на столі був хліб і до хліба. Адже був період, коли вони пекли хліб з картоплі, буряка та муки (змеленої на домашніх жорнах кустарним способом). І навіть на цю нехитру випічку треба було дістати продуктів. Бо у Розтоках окупанти змінювалися швидше, як пори року. То німці, то мадяри, то румуни, то совіти, які розташовувалися в людських оселях, як у безкоштовних квартирах. А людей звідти переселяли в інші села району – Дихтинець, Гробище. Настасія була ще зовсім маленькою, коли їхню родину перевезли на кілька місяців в Дихтинець. Але вона знала там багато родин, до яких зверталася за продовольством уже для своїх дітей. Біб, горох, картопля – жінка була рада будь-чому, чим можна було нагодувати родину.

Віра у серці і хліб на столі – усе, що треба людині

   Та не хлібом єдиним у цього світі, переконана Настасія Павлівна. Незважаючи на всі перепони з боку радянської влади, вона вперто ходила до церкви та брала з собою дітей. І дарма, що вчителі по черзі сторожили церковну браму, щоб не пропустити своїх вихованців. Настасія та й інші жінки ухитрялися самі пройти, а дітей з іншого боку через мур пересадити. Мабуть, така щира і глибока віра й допомагала людям пережити усі труднощі та вистояти перед моральним окупантським насильством. 

   Нині діти вдячні своїй старенькій матусі, яка навчила їх усьому, а насамперед – завжди залишатися людьми з своєю життєвою позицією, вірою у серці та добром. Вони передають ці знання вже своїм дітям та онукам. А ще – перетворили одну кімнату в домі на цілу світлицю-музей маминих вишивок та галерею сімейних портретів. Настасія часто заходить туди, знаходиться історія всього її життя. І згадує, до болю згадує, яким непростим воно було, дякуючи Господові за те, що продовжує літа.

   Людмила ФЕДЮК.

Інформація
Відвідувачі, Ви так само можете залишити коментарі до даної публікації
Схожі новини:

Контакти

Редакція газети "Карпати"

Передплатний індекс: 61549

Адреса: 59100, смт.Путила,
Чернівецької області,
вул.Українська, 104.

Тел. (03738) 2-12-32, 2-14-32,
2-16-63.

E-mail: gazetakarpaty@ukr.net

Особистий кабінет