Він так мріяв про мир…
Добавив: putyla8
Коментарів: 0
Добавлено: 1-06-2018, 10:34
Переглядів: 1 108

    А ще – про благополуччя сім’ї, родини і Батьківщини. Тому й боровся за право жити під синім небом. Але, виявилося, що на небі легше вибороти це право, ніж на землі. 26 травня близько 20-ої години наш земляк ФЕРЛІЄВИЧ Віктор із Конятина загинув у районі проведення операції Об’єднаних сил на території Донецької області в результаті гострої крововтрати від отриманих тяжких мінно-вибухових травм. Ця звістка чорною стрічкою оповила серця всіх. Путильщина – у жалобі.

   У березні минулого року я розповідала читачам про подорож разом із нашими волонтерами у зону АТО. Про щирі обійми Віктора, про теплу зустріч і незабутні емоції від спілкування з ним, воїном, який випромінює доброту, вселяє віру в перемогу і завжди з оптимізмом відповідає: «Все добре».

   Не віриться, що тепер про все це потрібно говорити у минулому часі. Його шанси на життя зникали з кожною краплиною крові, яка рясно поливала рідну землю. А в цей час безодню ночі блискавицею розколювали звуки розпачу й безпорадності зболених рідних сердець, які донедавна в унісон творили мелодію надії, віри і любові.

       30 травня, у середу, на обійсті Ферлієвичів було дуже людно. Тяжку тишу в селі час від часу порушували сумні мелодії духового оркестру. Односельчани, родичі, близькі, однокласники, однокурсники, бойові побратими, волонтери, керівництво району й області, представники різних установ та сіл прощалися з героєм. Сотні й сотні людей несли квіти, прощали новоприставленого Віктора і просили прощення, дякували за відданість і відважність у боротьбі з видимим і невидимим ворогом, який обернув зброю на мирних людей. Так говорив у проповіді настоятель Храму Святого Василія с. Конятин, отець Віталій. Він нагадував вірянам, що душа не вмирає, а переходить в інший вимір потойбічного життя. Лише потрібен час, щоб звикнути і пережити розлуку.

   І справді потрібен час. Бо люди, незалежно від статі й віку, не могли стримати сліз, розділюючи з рідними тягар непоправної втрати. Сумно і стримано сприймала все, що відбувалося навколо, овдовіла дружина Лілія – офіцер Збройних Сил України. Саме під час несення військової служби Віктор зустрів її. В одну сім’ю з’єдналися два серця, яким не судилося часто бути поруч через виконання військового обов’язку. Віктор був старшим солдатом, старшим механіком-водієм 1-го взводу 1-ї роти 1-го механізованого батальйону 24 окремої механізованої бригади. Служив за контрактом з 4 грудня 2013 року. П’ятий рік поспіль  Віктор гідно виконував обов’язок захисника Батьківщини. Бойові побратими пригадували, що був дуже обережний при виконанні службових завдань, враховував ризики і неодноразово небезпечні поїздки завершувалися успіхом. Ще рік тому сам Віктор розповідав, що не раз ворожі кулі свистіли над головою. Але він вірив у силу молитви і дякував Богові за те, що рятував.

    До Господа взивала вся родина. Але Всевишній завершив миротворчу місію 23-річного солдата. Мама Олена Михайлівна і тато Василь Георгійович, брат Юрій з дружиною Наталією, племінниця Софійка навіки втратили сина, брата, дядька. Любого онука гірко оплакувала над труною 76-річна бабуся Василина.

    Героїчна загибель Віктора – це непоправна втрата для кожного з нас. Обірвалося не лише його молоде життя, нема сім’ї, не народилися діти, не збулися мрії та сподівання…

    З особливим відчуттям неоплатного боргу в особі нашого земляка віддаємо данину пам’яті воїнам, які дарують нам можливість виховувати дітей і внуків під мирним небом.

    Р. S. Від імені громадськості Путильщини висловлюємо вдячність жителям Конятина за збір продовольства для військових, які супроводжували тіло Віктора, за підтримку родини Ферлієвичів і словом, і добрими справами.  

Людмила БАСЮК.

 

З офіційних джерел

   За даними прес-центру Об’єднаних сил, бронегрупа на БМП, яка патрулювала район між опорними пунктами,26 травня  потрапила в засідку . Після короткого вогневого зіткнення, за підтримки вогнем із сусідніх опорних пунктів, ДРГ противника було знищено.

   Від отриманих травм  Ферлієвич Віктор загинув 26 травня на місці події, а 27 травня у шпиталі помер його бойовий побратим  22-річний Дашкевич Ярослав із Вінниччини, який теж входив до складу бронегрупи.  

   29 травня тіло бійця доправили в с. Конятин. По дорозі люди навколішках з квітами зустрічали автомобіль, у якому транспортували труну з воїном. Таким же живим коридором з рідної домівки Віктора проводжали в останню путь .  
   Іменем загиблого односельчанина в Конятині планують назвати рідну школу. Про це повідомив голова Конятинської ОТГ Олександр Комариця.

Інформація
Відвідувачі, Ви так само можете залишити коментарі до даної публікації
Схожі новини:

Контакти

Редакція газети "Карпати"

Передплатний індекс: 61549

Адреса: 59100, смт.Путила,
Чернівецької області,
вул.Українська, 104.

Тел. (03738) 2-12-32, 2-14-32,
2-16-63.

E-mail: gazetakarpaty@ukr.net

Особистий кабінет