Клубочок сонця – в натруджених руках
Добавив: putyla8
Коментарів: 1
Добавлено: 14-05-2018, 10:57
Переглядів: 155

Жінка береже і продовжує давні традиції використання вовни, хоч і досі  не знає грамоти

   Довга дорога через ліс і потік веде до селятинського села Галицівка. Навкруги – тільки дерева, пасовища і хмари. Та на невеликому узвишші заховалася в квітучому садку хатина. Здалека видно, що з її комина куриться кучерявий дим, що наче запрошує на гостину в поодиноку гірську оселю. Тут нас зустрічає довгожителька хутора Олександра Андріївна ЗАЄЦЬ. У поважному 85-літньому віці жінка не самотня серед гір та лісів. До родинного порогу навідується син Степан із невісткою Ольгою, щоб у всьому допомогти, поспілкуватися та й знову повернутися у село до своїх клопотів.

    Звичне для бабусі життя сьогодні багато кому може здатися незвичайним. Адже новинки цивілізації майже не торкнулися її побуту. Як і колись, у домі жінка має по мінімуму меблів та кухонного начиння. Електроприладами, що заполонили наш світ, господиня майже не користується. Усі функції мультиварок, мікрохвильовок, електрочайників, духовок у неї виконує звичайнісінька цегляна піч. Іноді скорочувати час допомагає телевізор із супутниковою антеною, та навіть цим дивом техніки наша співрозмовниця не захоплюється. У неї зовсім інші інтереси -  зосереджені на давньому ремеслі обробітку вовни та плетіння. І скільки б не пройшло часу після того, як вперше колись молода дівчина взяла до рук спиці, технологія її роботи майже не змінилася. Бо черпала знання та навички тільки з науки старших людей, а в книжки і новомодні журнали навіть не заглядала. Все тому, що й досі залишилася неписьменною і неосвіченою.

«Не було кому мене школувати»

  Життєва історія Олександри Андріївни – наче заплутаний клубок із різнокольорових ниток. Та розповідає вона про своє життя без жодного докору на долю. Усе сприймає за належне і дякує Богові за подаровані роки.

Із ранніх спогадів – болюча втрата батьків. Мама й тато захворіли на тиф, тому рано покинули цей світ та чотирьох дітей. Олександра у 12 років залишилася сама з трьома братами. Прихистили сиріт сусіди, які дали їм дах над головою. Тоді, у повоєнні роки, тяжкі часи були для всіх. Олександра пам’ятає, що приходила до школі восени разом з усіма дітьми. Та приладдям й одягом сиріт не було кому забезпечувати. Тож дівчина так і залишилася без освіти, навіть початкової. Ледь вміє рахувати й досі. Тому все життя заробляла на хліб фізичною працею.

  Ще паспорта не мала, а вже мусила працювати

 З юних літ Олександра служила у людей, доглядаючи за вівцями. Три роки такої роботи дали їй досвіду, який не забувається ніколи. Там, де служила, навчилася прясти вовну і виплітати різні вироби. Тож і досі орудує цим ремеслом. «Я ще паспорта не мала, як мене бригадирка (десятниця) вигнала у Єлочору працювати на дорогах. Там ми виконувала норми, підсипали дороги, розгрібали гравій», - розповідає Олександра Андріївна. Решта її трудового шляху пов’язана із роботою на колгоспних ланках та домашнім господарством. Як склалася доля братів, жінка не знає. Двоє старших – невідомо де. А на рік молодший Петро зараз живе у Львові.

  Свою родину Олександра створила десь у 25-літньому віці, коли вийшла заміж за односельчанина Степана. Та історія молодої сім’ї асоціюється більше з тяжкою працею, ніж із якимись високими почуттями. Чоловік працював дояром на фермі і майже увесь час проводив на роботі. А коли народилися діти, мусив їхати на заробітки, бо не було з чого жити. Привозив із Миколаївщини зароблені картоплю, соняшник, пшеницю, так і годували сім’ю. Подружжя виростило трьох синів – Юрія, Миколу і Степана. Саме син із іменем, як у батька, Степан, тепер доглядає за мамою. От привів на пасовище овець, вони мирно пасуть на подвір’ї, а старенька впізнає серед них свою овечку. Говорить до тваринки і лагідно називає її Чулка.

Пра-пра, Чулка!

   Бабусина овечка – найстарша в стаді. Щоб не засмучувати маму, цю вівцю не здають. Жінка кличе овечок «пра-пра», а я тим часом запитую:

Що ж, дуже любите овець? - І отримую несподівану відповідь:

Та ні, не дуже, бо я коло них замолоду була, недосипала і рук не чула, - відповідає пані Олександра. 

А такі файні панчохи з вовни плетете і жилетки…

То я плету синові, аби він не змерзав, а мені нічого не треба, - із посмішкою каже старенька і показує височезні, виплетені аж до коліна, панчохи. Дивується, чому він досі не зносив подаровані жилетки та панчохи, адже плете для його сім’ї ще нові. А я з хвилюванням слухаю турботливі слова старенької мами про дорослого сина. Стільки тепла у тому небагатослів’ї і стільки людської простоти, якої зараз годі відшукати…

«Усім керує Бог»

   Слово за словом, допитуюся у ювілярки про життєві цінності. Такі слова як щастя, радість Олександра Андріївна пояснити не може. Чи була вона щасливою, чи ні, - це складне запитання. Може, ще й тому, що дається взнаки неосвіченість, жінці важко філософствувати. Та її життєва філософія заключається у словах: усім керує Бог.

  Довгожителька не вникає у державні справи, політику, роздуми про історію. І хоч дивиться іноді телевізор, навіть не знає хто є президентом держави. Запитую: а хто керує зараз державою? І чую у відповідь ті ж самі слова: усім керує Бог. Така смиренність і чистота помислів, певно, і дарує людям довголіття. А ще можна позаздрити безтурботності таких щирих, давніх гуцулів, яким для щастя багато не треба. Головне, аби всі живі-здорові!

«Не було коли слабувати»

   Навіть на здоров’я 85-літня гуцулка не скаржиться. Вона ходить з паличкою, відчуває біль у ногах і не має доброї сили у руках, проте не бачить потреби у лікуванні. Розуміє, що роки беруть своє, і дякує Богові за все.

По допомогу лікарів рідко коли зверталася. Каже: «Мала стільки роботи, що не було коли слабувати».

  І її чоловікові Бог відміряв майже 90 років життя та забрав у вічність лише кілька літ тому. Гуцульський гарт нехай би передавався сучасним поколінням, - подумалося. Та вимоги часу диктують нам зовсім інший темп життя, у якому ми, на жаль, швидко втомлюємося.  Ми – уже не ті гуцули, що ходили у вовняних панчохах і светрах. Тож поки маємо змогу торкнутися натруджених рук наших наставників-старожилів, не упускаймо цю нагоду.

«Сину, а ти мені косу виклепаєш?»

 Син Степан із дружиною Ольгою розповідають про хорошу мамину вдачу і про її нелегке життя. Доводилося жінці, як правило, брати на себе більшість хатніх клопотів, бо чоловіка часто не було вдома через потребу працювати далеко. І після смерті другої половини старенька не може сидіти без роботи. Хоч і літа вже не ті, та ще торік просила сина виклепати косу, щоб могла сама скосити бур’яни біля хати. Так працювала замолоду, не цуралася ніякої роботи і дітей привчала до праці. Бо в горах інакше не вижити, тільки працею.

Многая літа!

… У тій хатині край села немає сучасних зручностей  і благ цивілізації. Щоб набрати води, потрібно йти сотню метрів до потічка. А щоб дібратися до магазину, треба подолати три кілометри шляху. Це Олександра Андріївна вже давно не робить самостійно. І до церкви не ходить, бо не може. Але молиться Богу словами молитви, яку не вміє прочитати, і відчуває Його допомогу. Навіть у тому, що може ще у натруджені руки взяти веретено і спиці і, поки знову прийдуть рідні люди на поріг, з’єднувати вовняні нитки у послідовні узори, що передають тепло її гарячого, сонячного серця.

 Тож побажаємо їй многая літа! Поки такі люди населяють наш край, доти живе наша гуцульська історія.

Любов МАРШАВКА.

Інформація
Відвідувачі, Ви так само можете залишити коментарі до даної публікації
Схожі новини:
Коментар #1 комментарів публікацій
Народ кто хочет играть в современные игры на самых высоких настройках с динамичными теняими даже на самых слабых ПК или ноутах. Без лагов и фризов (Но нужен более менее нормальный инет). Читайте статья по настройке компа здесь. Видео по установке и настройке смотрите тут. Играю уже пол года на ведре 2005 г. Буду рад кому помог разорить буржуев игровой индустрии!!!
Подобається 0

Контакти

Редакція газети "Карпати"

Передплатний індекс: 61549

Адреса: 59100, смт.Путила,
Чернівецької області,
вул.Українська, 104.

Тел. (03738) 2-12-32, 2-14-32,
2-16-63.

E-mail: gazetakarpaty@ukr.net

Особистий кабінет