Два життя і дві долі
Добавив: putyla8
Коментарів: 0
Добавлено: 17-10-2017, 10:20
Переглядів: 97

   Йому лише 38. А за плечима 20 років військової служби у Збройних Силах України. Особливими з них стали сім місяців служби в надскладний для держави період – з квітня по жовтень 2014-го, коли українські військові набували безцінного досвіду в кровавій боротьбі з агресором на ім’я Росія.

 

   Відповідальний, вимогливий, в першу чергу до себе, підполковник Мирослав Михайлович РОЖКА чотири місяці очолює Путильський райвійськкомат. Щоденну працю колективу вміло спрямовує на вдалий результат. За третій квартал наш РВК має чимало переваг у порівнянні з іншими військкоматами області. Це стовідсоткове виконання доведених завдань із контрактної служби, призовної кампанії, а також першість у роботі з резервістами. Чоловік залюбки розповідає про сім’ю і роботу, а про день, коли вважав, що народився вдруге, пригадує неохоче. Бо події, які передували цьому дню, пронизані болем, каліцтвом, гіркотою втрат бойових побратимів і єдиним бажанням: вижити й повернутися додому люблячим чоловіком та батьком…

   Мирослав родом із Чернівців. У його родині не було військових, але з юних років хлопець мріяв ним стати. Після закінчення школи, проходження строкової служби в армії вступив до тодішнього Київського інституту сухопутних військ і здобув освітній ступінь бакалавра інженерних військ. А далі непроста трудова стежина військовослужбовця. Її гідно торував на посаді заступника з виховної роботи в м. Мукачево, помічником військового комісара в м. Глибока, старшим помічником начальника трьохсотого окремого механізованого полку в м. Чернівці. Після розформування полку продовжив службу начальником оперативного відділення-заступником начальника штабу третьої батальйонно-тактичної групи 80-ої окремої десантно-штурмової бригади (м. Чернівці) високомобільних десантних військ ЗСУ.

   6 квітня 2014 року майор Мирослав Михайлович Рожка разом з іншими мобілізованими виїхав у зону проведення АТО в Луганську область. Тоді там було гаряче. Службові завдання виконував у різних районах Луганщини. Пам’ятаємо запеклі бої, що точилися за встановлення контролю над летовищем Луганського міжнародного аеропорту. Українські десантники тримали оборону аеропорту з квітня 2014 року в повному оточенні без наземного сполучення. У липні наші війська пробили дорогу до аеропорту, розблокувавши його. Внаслідок серпневого наступу російських регулярних військ аеропорт повторно потрапив у оточення, а будівлі вщент зруйнувала російська артилерія. У ніч на 1 вересня українські захисники вийшли з руїн аеропорту після 146-ти днів його оборони.

Командування вважало його зниклим безвісти

   Мирослав добре знає, як доводилося виходити з тих руїн під прицілом ворога. Адже брав безпосередню участь у запеклих боях останніх днів оборони аеропорту. В оточенні не було жодних шансів на підмогу, постачання боєприпасів та медикаментів, ні зв’язку, ані натяку на життя. Там майор отримав контузію від розриву снаряду. Але велика жага до життя додавала сили боротися, йти далі – до своїх. Серед усього, що пережили бійці, найважчими Мирослав Михайлович називає моменти усвідомлення втрати бойових побратимів.

   29 серпня, не дочекавшись майора з чергового завдання, командування внесло його прізвище до списку зниклих безвісти. Про це повідомили рідних. Минали тяжкі дні 30, 31 серпня. Зі сльозами на очах і душевним тягарем невідомості дружина Галина прийшла на першовересневе свято із сином-п’ятикласником Андрієм, дворічний братик Максимко ще не усвідомлював, що відбувається. Зате Андрій у розпачі повторював: «Не хочу мати тата-героя, мені потрібен живий тато…».

   А в цей час батько самотужки вивозив бійців із руїн аеропорту. Побачивши його непохитність і патріотизм, інші п’ять водіїв бойових машин попрямували за ним, незважаючи на свист ворожих куль і снарядів. Пізніше за особисту мужність і героїзм, виявлені у ці доленосні для бійців хвилини, вірність військовій присязі та особливі заслуги перед державою Мирославу Михайловичу достроково присвоїли звання підполковника.

    Та це не єдиний подвиг військового. Коли колона українських захисників пішки долала п’ятнадцятикілометровий шлях від аеропорту до безпечнішого місця біля заводу в м. Лутугине, група бійців під керівництвом Мирослава Михайловича була заключною і виконувала функцію прикриття та захисту інших. 24 воїни завдяки правильним діям старшого групи пройшли цей шлях благополучно.

   О 16-ій годині 1 вересня Галині зателефонували. «Це я…» - почула вона у відповідь. Після тривалого мовчання, сплеску емоцій і опанування себе вона продовжила довгоочікувану розмову, з кожним словом переконуючись, що чує справді свого чоловіка. Тож не дивно, що 1 вересня Мирослав Михайлович вважає своїм другим днем народження.

   Наприкінці вересня 2014-го він повернувся додому. А в квітні 2015 року знову був направлений у зону проведення АТО на три місяці. Та вдруге було набагато легше.

   Через наслідки контузії під час обстеження у військовому шпиталі підполковника визнали за станом здоров’я непридатним до служби у ВДВ. Так за призначенням обласного військового комісаріату продовжив військову службу в Новоселицькому РВК, а нині – в Путильському. 

Найвища нагорода – це життя

  Через півроку після виведення бійців з аеропорту Мирослав Рожка отримав високу державну відзнаку.  За бездоганне виконання військового та службового обов'язку, виявлену при цьому доблесть і честь нагороджений Орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Підполковник вдячний за пошанівок бойовим побратимам і державі. Але найвищою нагородою вважає життя. Дякує Богові за це і за міцну, незрадливу, щасливу сім’ю, якій щодня навзаєм дарує святе почуття любові. Звідси й бере початок цілюща мелодія сімейної гармонії, що в унісон лине з глибин рідних люблячих сердець.   

Людмила БАСЮК.     

Інформація
Відвідувачі, Ви так само можете залишити коментарі до даної публікації
Схожі новини:

Контакти

Редакція газети "Карпати"

Передплатний індекс: 61549

Адреса: 59100, смт.Путила,
Чернівецької області,
вул.Українська, 104.

Тел. (03738) 2-12-32, 2-14-32,
2-16-63.

E-mail: gazetakarpaty@ukr.net

Особистий кабінет